Большая коллекция рефератов

No Image
No Image

Счетчики

Реклама

No Image

"Тайфун" в боях під Вязьмою i Брянським

"Тайфун" в боях під Вязьмою i Брянським

ТАЙФУН У БОЯХ під Вязьмою І Брянський

(30 вересня - 6 жовтня)

На початок операції «Тайфун» у складі протистоять німецьким ударним угрупованням фронтах - Західному, Брянському і Резервному - малося 1 танкова (108-я), 2 мотострілецьких (101 і 107-а) дивізії, 13 танкових бригад (42, 121, 126, 127, 128, 141, 143, 144, 145, 146, 147, 148, 150) і 2 окремих танкових батальйону (43 і 113-й), що налічували 545 танків. Розподіл танкових частин було таким.

На Західному фронті (22, 29, 30, 19, 16 і 20-а армії), чотири з п'яти танкових бригад (126,127,143 і 147-а) і одна мотострілецька дивізія з двох (101-а) були зосереджені в резерві уздовж автостради Москва - Мінськ. Саме на цьому напрямку командування фронту очікувало головний удар противника. 128-а танкова бригада перебувала в резерві 19-ї армії, а 107-а мотострілецька дивізія - в районі Білий, в смузі 30-ї армії.

Дві армії Резервного фронту (24 і 43-я) займали оборону між Західним і Брянським фронтами, а решта його армії (31, 32, 33, 49-а) розташовувалися в 35-50 км за арміями Західного фронту. Через низьку укомплектованості стрілецьких дивізій Резервного фронту всі його чотири танкові бригади було надано арміям. Так, 144 і 146-а бригади становили резерв командувача 24-й, а 145 і 148-а бригади - 43-ї армії. Крім того, до складу дивізій народного ополчення - 2, 7, 8 і 13-а (в кінці вересня 1941 перетворені в 2, 29, 8 і 140-у стрілецькі дивізії. - - Входили танкові батальйони, на озброєнні яких було по 16 машин (танкетки Т-27, танки Т-37, Т-38).

Танкові частини Брянського фронту (3, 13 і 50-а армії, оперативна група генерала Єрмакова), незважаючи на наказ Ставки ВГК від 10 вересня 1941 року про перехід військ до оборони, спільно з іншими сполуками продовжували вести бої за рішенням приватних завдань. В результаті, до 30 вересня зазнали великих втрат в особовому складі і матчастини (202 танки, з них 6 КВ-1, 79 Т-34, J 8 БТ та 99 Т-26). Наприклад, до цього часу 108-а танкова дивізія, яка становила резерв фронту (перебувала в районі Брянська), мала всього 64% особового складу і 35 танків - 3 КВ-1, 15 Т-34, 1 БТ-7 і 16 Т-37 . Крім того, в резерві фронту знаходилася 42-а танкова бригада (61 танк).

У 13-ї армії була 141-а танкова бригада (25 машин) і 43-й окремий танковий батальйон (28 машин).

Але найбільше танків було в оперативній групі генерала Єрмакова - 121 (54), 150-а (20) танкові бригади та 113-й окремий танковий батальйон (29 машин).

Вранці 30 вересня 1941 року німецькі частини 2-ї танкової групи Гудеріана після артилерійської підготовки перейшли в наступ проти військ Брянського фронту. Погано підготовлена оборона на лівому фланзі 13-ї армії і в смузі оперативної групи генерала Єрмакова виявилася нездатною протистояти масованому удару танків і піхоти противника. Крім того, частини групи Єрмакова зайняли вихідні позиції для наступу на Глухів, в результаті німецької артпідготовки зазнали важких втрат. У результаті бою частини опергрупи були відкинуті на схід, оголивши лівий фланг 13-ї армії. На кінець дня німці вклинилися в оборону Брянського фронту до 20 км, при цьому розрив між частинами опергрупи склав близько 30 км. Спроба командування фронтом контратакувати частинами 13-ї армії, опергрупи Єрмакова та резервами, зроблена 1 жовтня, успіху не мала.

121 та 150-а танкові бригади за підтримки піхотних і кавалерійських частин опергрупи Єрмакова завдали удару, намагаючись закрити пролом в обороні фронту. Але через великих втрат, понесених у попередніх боях і майже повної відсутності підтримки з повітря, цей удар виявився безуспішним.

Не мав успіху і удар стрілецьких дивізій 13-ї армії за підтримки 141-ї танкової бригади.

Що стосується фронтових резервів, то передбачалося використовувати для контрудару 42-ютанковую бригаду (командир генерал-майор М. Воейков) - єдину частина з резервів, що опинилася на орловському напрямку. Але через втрату командуванням Брянського фронту управління військами і погано організованою розвідки, бригада не отримала відомостей про ворога від вищих штабів і упустила зручний момент для нанесення удару у фланг німецької танкової колоні, що пройшла всього в трьох кілометрах від її позицій. У результаті 42-а бригада вступила в бій з піхотними частинами противника і була відкинута в болотистий район, зазнавши при цьому втрати.

Незважаючи на те, що ці погано організовані контрудари не досягли своєї мети - ліквідувати прорив фронту - вони зуміли, хоча б ненадовго затримати частини противника. Так, генерал Гальдер відзначав у своєму щоденнику:

«1 жовтня. Танкова група Гудеріана прорвала на своєму центральному ділянці оборону противника на всю глибину і просунулася на 60 км. Викликає тривогу на правому фланзі танкової групи Гудеріана. Цей фланг в результаті запеклих контратак противника (мова йде про частини групи Єрмакова) значно відстав від наступаючого центру. Своїм лівим флангом танкова група посунулася приблизно на 20 км у глибину

2-а танкова група опинилася у важкому становищі. Вона не може вивести з бою свої частини, що діють на правому фланзі. Одному полку 25-ї моторизованої дивізії не вдалося відірватися від противника. 9-у танкову дивізію також довелося знову ввести в бій, внаслідок чого затримується її перекидання на північ. В іншому операція по прориву фронту противника (чисельність і угруповання сил якого нам вдалося своєчасно і правильно виявити) розвивається успішно ».

В ході боїв 30 вересня - 1 жовтня 1941 частини опергрупи Єрмакова були відкинуті на схід, і почали неорганізований відхід в Хінельські лісу (в районі Хінель) через єдиний міст на всьому заболоченому ділянці. Для того щоб дати можливість піхоті і тиловим частинам переправитися, 150-а танкова бригада полковника Б. Бахарова зайняла оборону на відстані 6 км від переправи, і вміло маневруючи, стримувала противника протягом шести годин.

У 10.00 2 жовтня німці прорвалися до переправи і зруйнували її, відрізавши 150-у бригаду від своєї піхоти. Продовжуючи вести важкі бої, бригада побудувала гать через болото і до 23.00 з'єдналася з основними частинами групи, яка до цього часу перебувала в оточенні.

Для прориву в 01.00 5 жовтня танковий полк 150-ї бригади здійснив нічну атаку, в результаті якої прорвався до штабу 9-ї танкової дивізії німців і відкинув німецькі частини і до 3.00 проробив прохід шириною до 8 км. Завдяки цьому до 7.00 наші частини вийшли з оточення. У подальшому частини 150-ї танкової бригади прикривали відхід групи генерал-майора Єрмакова в напрямку Поди.

У боях 30 вересня - 5 жовтня танкісти бригади виявили мужність і героїзм. Так, в районі Глухова старший лейтенант лий Корнієнко з трьома Т-34 вступив в бій з 14 німецькими танками, з них 4 підбив, а решта звернув у втечу. Він же першим на Т-34 увірвався в розташування штабу 9-ї танкової дивізії і знищив 15 автомашин.

Лейтенант Кокурін, перебуваючи в засідці біля хутора Горілий, підпустив до себе колону з 40 танків і вступив у бій. У результаті німці, втративши 8 машин, відійшли. Незважаючи на те, що його танк був підбитий, Кокурін продовжував вести вогонь. Підійшли, на допомогу машини 150-ї бригади застали танк Кокурін палаючим і мають 33 пробоїни.

Командир танкового батальйону капітан Каплюченко в районі Хінелі маневруючи 10 Т-34 протягом чотирьох годин стримував 60 танків противника, прикриваючи будівництво гаті через болото. В ході бою його тридцятьчетвірки підбили 7 танків і декілька бронемашин противника.

У смузі Західного і Резервного фронтів німецький наступ почалося 2 жовтня 1941 року. Їй передувала потужна артилерійська підготовка. На правому фланзі фронту головний удар наносився в стик 19 і 30-ї армій у напрямку Пагорб-Жірковскій, Вязьма. Тут полки 6 і 7-ї танкових дивізій 56-го моторизованого корпусу німців були об'єднані в танкову бригаду (більше 300 танків).

«Танкові полки 6 і 7-ї танкових дивізій не були повністю комплектувати. Тому з метою збільшення їх пробивний мощі, від чого залежав успіх прориву, вони були зведені в окрему танкову бригаду і підпорядковані командуванню 6-ї танкової дивізії. Більше 300 танків 11 і 25-го танкових полків вишикувалися двома ешелонами на фронті шириною 2 кілометри. Таке масування сил в дивізії використовувалося вперше. Частини 7-ї танкової дивізії (без танкового полку) перейшли в наступ 2 жовтня в 07.15 після сильної артилерійської підготовки - більше 100 гармат на кілометр в місці прориву фронту.

Атака через Кокош вдалося завдяки ретельній підготовці та ефективності артилерійського вогню. Передові частини досягли річки Вопь до настання темряви (о 17.00), а 37-й дивізіон винищувачів танків форсував її, як тільки на східному був зайнятий важливий для подальшого наступу плацдарм. Майже без втрат, але по поганих дорогах і рублених гатям через болота ми просувалися вперед. Увечері 3 жовтня форсували Дніпро, після чого танкові полки були знову підпорядковані своїм дивізіям ».

Командування Західного фронту прийняло рішення завдати контрудару по флангах прорвалася угруповання противника з ранку 3 жовтня. Для цього передбачалося задіяти частини 30-ї (107-а моторизована і 242-а стрілецькі дивізії) і 19-й (три стрілецькі дивізії і передана з резерву 127-а танкова бригада - 5 КВ-1, 14 БТ, 37 Т-26 ) армій, а також фронтові резерви. Останні, яким відводилася вирішальна роль у контрударі, об'єднувалися в оперативну групу під командуванням генерал-лейтенанта І. Болд-ну: 15-та стрілецька, 45-а кавалерійська і 101-а мотострілецька дивізії, три танкових бригади 126, 128, 147-а , всього 241 танк. Їм наказувалося контрударом розгромити частини противника в районі Пагорб-Жірковскій. Правда, опергрупа не мала артилерійської і авіаційної підтримки.

Через те, що частини Болдіна знаходилися осторонь від місця прориву, вони не змогли нанести удар одночасно з 19 і 30-ю арміями. Тим не менш, з 3 жовтня під містом Холм-Жірковскій почалися важкі бої. На жаль, про хід бойових дій опергрупи Болдіна практично не збереглося документів. Частини вводилися в бій на фронті приблизно 20 км по частинах, по мірі їх підходу. Головною ударною силою тут були танкові частини, так як піхота не встигала висуватися. Підтримки з повітря практично не було, артилерії у наших військ було мало. Першою вступила в бій 128-а танкова бригада, спочатку діяла досить успішно.

Вона зуміла відобразити три німецькі атаки, в ході яких 6-а танкова дивізія німців втратила 5 танків згорілими і 38 підбитими. У цьому бою чотири танки капітана Тарінова і три КВ-1 командира 1-го батальйону Корпенко з 128-ї бригади підбили і знищили 11 ворожих бойових машин. Воєнком 1-ї роти 1-го батальйону цієї ж бригади політрук Солдатов повів у контратаку два KB-1 і в ході 20-хвилинного бою вивів з ладу 5 німецьких танків і захопив два.

Незабаром німецька авіація завдала ударів по частинах групи Болдіна, на її лівому фланзі була висунута протитанкова артилерія і танки 6-ї танкової дивізії вермахту, незабаром посиленою підрозділами 5-го армійського корпусу. У результаті, незважаючи на героїзм наших танкістів, до вечора 3 жовтня німці вийшли до Дніпра і захопили мости.

Тільки на наступний день Болдін зміг ввести в бій інші сили опергрупи. В результаті боїв 4-5 жовтня вдалося трохи сповільнити темп наступу 4-ї танкової групи німців, але зупинити її просування наші частини не змогли. Про запеклості боїв свідчить той факт, що в тільки протягом 4 жовтня Пагорб-Жірковскій двічі переходило з рук в руки. У результаті цього командування 3-ї танкової групи не зважилося переправляти на лівий берег Дніпра основні сили, не відобразивши удар групи Болдіна. Правда, у своїх документах німці це визнають не завжди. Наприклад, у звіті про бойові дії 3-ї танкової групи говорилося:

«На південь від Холм (Пагорб-Жірковскій) розгорілося танкова битва з підійшли з півдня і півночі російськими танковими дивізіями, які зазнали відчутних втрат під ударами частин 6-ї танкової та 129-ї піхотної дивізій, а також від авіаційних нальотів 8-го авіакорпусу. Супротивник був тут розбитий в ході багаторазових боїв.

Проте цей наступ зірвалося через поганий постачання 3-ї танкової групи. У зв'язку з важкими дорожніми умовами 4 жовтня 3-я танкова група опинилася майже без пального, і наступ танкових дивізій захлинулося. Пропозиції 2-го повітряного флоту доставити їй пальне було відхилено, так як танкісти вважали, що можуть організувати підвезення власними силами.

Проте, коли їхні транспортні колони остаточно застрягли на непрохідних дорогах, увечері 4 жовтня командування танкової групи все ж таки було змушене звернутися за допомогою до авіації. Таким чином, було втрачено більше доби, і з'єднання 3-ї танкової групи отримали можливість продовжити наступ тільки в другій половині дня 5 жовтня ».

Проте командувач 3-ї танкової групою Г. Гот у своїх спогадах писав: «Прорив у напрямку Новосілки - Горб - Вязьма планувалося здійснити зосередженими силами 3-ї танкової групи, якій були перепідпорядковані сусідні 5 і 6-й армійські корпуси. Опір противника на ділянці прориву танків виявилося менш завзятим, ніж очікувалося. Танкові частини 56-го танкового корпусу швидко прорвалися через лісистий район вздовж річки Вопь, на півдорозі між Новосілки та Холмом. Запеклі бої розгорнулися на південний захід від Холма. Сюди з півдня підійшла танкова бригада російських, яка боролася не на життя, а на смерть. Ці бої затримали форсування Дніпра ».

Протягом 6 жовтня частини групи Болдіна продовжували бої в районі Пагорб-Жірковского, але потім були змушені відійти на південь. На кінець дня втрати матчастини в деяких бригадах - 128 і 144-я - досягли 70%, 127-а бригада потрапила в оточення, але потім зуміла вирватися з кільця.

У смузі Резервного фронту (на його стику з Брянським) німецький наступ почалося о 6.30 2 жовтня також після артилерійської підготовки. Тут головна ударна сила супротивника - 4-а танкова група - діяла на ділянці 23 км. У результаті переважної переваги в силах, до 17.00 головна смуга оборони Резервного фронту була прорвана.

Спроба командування фронту організувати контрудар по флангах вклинившись угруповання противника силами п'яти стрілецьких дивізій 32 і 24-ї армій, 144, 148-ї танкових бригад виявилася нездійсненною. Для висунення цих частин до місця прориву потрібен час, а його не було. У результаті, частини Резервного фронту з боями почали відходити, а німецькі танкові частини просувалися Спас-Деменська і Юхнова. До останнього німецькі танки вийшли 5 жовтня.

О 22.30 5 жовтня Ставка ВГК віддала директиву про відхід військ Західного і Резервних фронтів на Ржевсько-Вяземський оборонний рубіж. Проте було вже пізно - у другій половині дня 6 жовтня 1941 частини 3 та 4-ї танкових груп з'єдналися в районі Вязьми, замкнувши таким чином кільце оточення військ Західного і Резервного фронтів. У кільце потрапили 38 дивізій (у тому числі дві мотострілкових - 101 і 107-а) і всі дев'ять танкових бригад двох фронтів.

Література

1. Лопуховський Л. Вяземська катастрофа 41-го року. М., «Яуза», «Ексмо», 2006.

2. Розгром німецько-фашистських військ під Москвою. М., 1964.

3. Битва під Москвою. М., 1989.


No Image
No Image No Image No Image


Опросы

Оцените наш сайт?

Кто на сайте?

Сейчас на сайте находятся:
345 гостей
No Image
Все права защищены © 2010
No Image