Етика поведінки державного службовця
Етика поведінки державного службовця
РЕФЕРАТ
на тему: Етика поведінки
державного службовця
План
Вступ
1. Поняття службового етикету
2.
Основні принципи службового етикету
3. Етичні
кодекси державних службовців
4.
Етика державних службовців. Світова практика
Висновок
Список
використаної літератури
Вступ
Кожна професія
має свою власну мораль. Особливе місце в системі професійної етики посідає
етика державного службовця, оскільки вона значною мірою характеризує
взаємовідносини держави і громадянина. Моральність, переважно, розуміється як
особиста чесність, порядність, а в адміністративній поведінці - як майже
універсальна норма, згідно з якою службова посада не повинна використовуватися
для досягнення особистих корисливих цілей. Антонім
"етики-моральності" - корупція.
Етика державного службовця і юридична
відповідальність - категорії нерозривні. Сьогодні, у разі порушення державним
службовцем етичних правил, які втілені у правових нормах, відразу викликає
реакцію громадськості.
Таким чином,
державне і громадське життя значною мірою залежить від моральних цінностей, що
утвердилися в суспільстві, від моральних відносин держави і громадянина,
соціальної справедливості, нетерпимості до моральних відхилень особи і
державних інституцій.
1. Поняття
службового етикету
Етикет - це зібрання застиглих правил. Він тісно зв'язаний з життям
суспільства. Це складова частина культури суспільства.
Етикет службових взаємин, підсумовуючи і розвиваючи духовну культуру
людства, є логічним вираженням кращих норм і правил поведінки. Він набуває
сенсу обов'язковості повсякденного поважного відношення до людей, безвідносно
до чи їхньої посади, чи до суспільного положення. Чемне поводження з жінкою,
шанобливе ставлення до старших, дотримання форм вітання, правила ведення
розмови, поводження за столом, виконання вимог, пропонованих до одягу - усі ці
правила пристойності увібрали в себе загальні представлення про достоїнство
людини, про норми взаємин між людьми в службовій сфері.
Етикет службових взаємин - це сукупність найбільш доцільних правил
поведінки людей у трудових колективах, обумовлених найважливішими принципами
загальнолюдської моралі і моральності.
На початку XX ст. була широко відома "Пам'ятка правил поведінки
співробітників установи", у якій, зокрема , говорилося: "ми проводимо
на роботі кращу частину свого життя. Потрібно ж навчитися працювати так, щоб
робота була легка і щоб вона була постійною життєвою школою".
Виконуючи свої службові обов'язки, усі ми стаємо об'єктом уваги інших: як
ми входимо, як здороваємося, як сідаємо, їмо, як розмовляємо і як слухаємо, як
питаємо і як відповідаємо, усе це викликає обговорення й осуд, указує на
придатність чи непридатність на роботі.
Для успіху якої б те ні було діяльності на роботі необхідно бути ввічливим
у спілкуванні з людьми будь-якого рангу; у робітнику (службовому) приміщенні
говорити мало і не голосно. По телефону розмовляти напівголосно і коротко,
стежити за культурою мови, ніколи не дозволяти собі сваритися, бути акуратним в
усьому. Час - матеріальна цінність і економія свого і чужого робочого часу є
ефективне джерело виробничих успіхів усього колективу. Необхідно бути уважним
до чужої думки, навіть якщо вона виявитьться невірною, а спростовуючи її, бути
терплячим, тактичним і ніколи не дратуватися. Безтактність ранить того, кому
вона адресована і принижує того, від кого виходить. Етикет службових взаємин
стосується усіх - і підлеглих і керівників. Його правила і вимоги обов'язкові,
тому що сприяють створенню здорового морально-психологічного клімату і гарного
настрою. Добре, якщо людина має почуття гумору і цінує його в інших. Ученими
доведено, що гарний настрій позитивно впливає на здоров’я людини і підвищує
продуктивність його праці. Керівнику завжди необхідно пам'ятати, що зауваження
підлеглому варто робити віч-на-віч. Треба уміти визнати свою помилку, якщо ваше
розпорядження виявилося помилковим; уміти заохочувати, уміти карати; бути
коректним, не дозволяти собі сперечатися по дріб'язках. Треба бути
доброзичливим у від-носіннях з товаришами по службі і підлеглих; вести розмова
в делікатній формі.
Співробітник любої установи повинний мати загальну культуру, інтелект,
порядність. Однак завжди особливого значення набуває моральний потенціал.
Основною моральною умовою службових взаємин між керівниками і підлеглими
є збереження достоїнства інших, так само як і свого власного, тому що справді
інтелігентна людина не опускається до неправди, чванства, лицемірства,
зазнайства й інших пороків, що принижують і ображають навколишніх його людей, а
отже, і самого себе.
Ввічливість - головне правило етикету службових взаємин.
Правила службового етикету рекомендують залишати за межами установи,
підприємства свої негоди і неприємності.
У службовому етикеті немаловажну роль грають і такі моральні якості
працівника, як сумлінність, добропорядність, чуйність, поважність, коректність,
тактичність, точність, делікатність, чуйність, скромність і простота, жаль і
милосердя.
Знання службового етикету – один з важливих показників професіоналізму
працівника. Саме в етикеті людина постійно, у самих різних ситуаціях засвоює на
практиці “золоте правило моральності” – ставитися до інших так, як би ви
хотіли, щоб ставились до вас інші. Етикетні правила – це мова культурного
спілкування, його зовнішня формула.
Службовий етикет має внутрішній і зовнішній аспекти. До внутрішнього
належить структура етикету податківця, до зовнішнього – правила службової
поведінки.
Особливістю професійної діяльності є спрямованість інтересів податківця
на виконання головної мети і сенсу життя – служіння державі. Саме це є джерелом
натхнення для власного морального удосконалення. Працівник ДПС має володіти
такими моральними якостями: чесність, порядність, ввічливість, тактовність,
вихованість, ерудованість, компетентність, рішучість, уважність тощо.
Вміння поводити себе з людьми належним чином є одним з важливих факторів,
який допомагає досягти успіху у службовій діяльності. Існує шість основних
принципів, які дозволять це зробити, а саме: пунктуальність, конфіденційність,
доброзичливість, увага до оточуючих, зовнішній вигляд, грамотність.
Але навіть найдосконаліше знання етикетних правил не гарантує
правильності поведінки людини, якщо вона не здатна до емоційної підтримки
співрозмовника. Реальні обставини настільки різноманітні, що ніякі правила та
норми не в змозі охопити їх повністю. Визначити певну міру у висловлюваннях і
діях, а також у прояві щирого інтересу до іншої людини дозволяє розвинений
такт.
Особливий такт і увагу слід приділяти тим, хто проявляє нервозність,
страх або ніяковіє. Як правило, така реакція спостерігається у надмірно
збуджених, вразливих людей. Ніколи не слід відповідати різкістю на різкість,
грубістю на грубість. Спокійна, тверда і доброзичлива манера спілкування –
кращий засіб усунення негативної реакції і створення нормальної атмосфери для
бесіди.
Якщо на зауваження платник податків реагує збуджено, необхідно дати йому
час заспокоїтись, а потім переконати, що у своїх діях працівник ДПС керується
інтересами держави, необхідністю наповнення бюджету. Роз’яснюючи платнику
податків правильність його дій, слід посилатися на певні закони, постанови та
інші нормативно – правові акти.
Створюючи моделі поведінки у різних ситуаціях і пояснюючи, як себе
поводити, етикет навчає людину манерам та кращим моральним якостям. Адже
професія податківця вимагає не тільки високої професійної майстерності, але й
культури поведінки.
2. Основні принципи службового етикету
Службовий етикет - це загальноприйняті (або декларативно
встановлені) правила соціальної поведінки у професійному спілкуванні в конкретній
організації. Це система норм та атрибутів ділового етикету, притаманна
конкретній організації: вимоги до естетизації внутрішнього середовища
організації, стиль спілкування; стандарти спілкування, ведення справ з суб'єктами
зовнішнього оточення організації; частка заходів щодо формування іміджу
організації.
Службовий етикет має, з одного боку,
забезпечувати нормативну регуляцію процесу спілкування нерівних за соціальним
статусом партнерів шляхом вирівнювання їх позицій, але не в соціальному, а
тільки в комунікативному плані. З іншого - зберігати і підтримувати певну
“нерівність” партнерів, що мають різний службовий статус, для забезпечення
належної субординації і дисципліни.
Керівники провідних організацій
звертають особливу увагу наш питання ділового спілкування. Відомий
американський підприємець Дж.Рокфеллер, добре розуміючи значення спілкування
для ділової діяльності, казав: «Вміння спілкуватися з людьми - такий же
товар, як цукор або кава. Але воно є таким важливим, що я готовий платити за це
вміння більше, ніж за будь-яких інший товар у цьому світі».
Однією з функцій службового етикету є
зближення людей з різними соціальними статусами, поліпшення їх взаєморозуміння
та взаємоповаги. Етикет сьогодні - це, насамперед, засіб спілкування, засіб
регуляції взаємовідносин людей, які спілкуються. Можна навести таку аналогію;
без знання норм та правил службового етикету організації людина схожа наш який
опинився за кермом і виїхав на вулицю, не знаючи правил дорожнього руху.
Організаційна поведінка в сучасних умовах народжує нові ситуації спілкування,
вносить нові етикетні вимоги. Запам'ятати їх всіх неможливо. Життя набагато
складніше, аніж правила, і в ньому трапляються такі ситуації, які досить важко
передбачити навіть у найповнішому зведенні правил етикету.
Можливо, на сьогодні важливішим є не
вивчити правила, а зрозуміти «дух», сутність та зміст етикету, тобто засвоїти
основні принципи. Можна виокремити декілька таких принципів службового
етикету, які є надзвичайно важливими для посадових осіб та працівників
сільських, селищних рад та їх виконавчих комітетів.
Перший - це принцип гуманізму,
людяності, який втілюється безпосередньо в моральних вимогах до культури
взаємовідносин: ввічливість; тактовність; скромність; точність.
Ввічливість - форма взаємовідносин між людьми, сутність яких - доброзичливість,
бажання добра іншій людині. Ввічливість має такі вияви, як уважне ставлення,
готовність надати послуги іншій людині. Добре ставлення до людей - це головна
основа моральності службового етикету сучасної організації.
Тактовність. У латинській мові слово «такт» означало дотик, почуття. Це те чуття
міри, яке підказує людині в певній конкретній ситуації передбачливо не
зауважувати помилок і вад іншої людини, не робити їй зауважень у присутності
інших осіб, не ставити запитань, які ставлять співрозмовника в невигідне
становище.
Скромність
- уміння співвіднести самооцінку з думками людей, які нас оточують, не
переоцінювати себе, не підкреслювати своєї значущості та не афішувати своїх
переваг, вміти при цьому стримувати себе. Справжня скромність не має нічого
спільного зі скутістю, закомплексованістю. Усе це вияви комплексу
сором'язливості, що виникають у разі недостатнього володіння навичками вільного
культурного спілкування. Особа не знає, як розпочати розмову з іншими, про що
говорити, боїться щось або зробити не так, як треба.
Точність -
вміння цінувати своє слово, виконувати те, що було обіцяно, своєчасно
приходити, не запізнюватися. Існують різні сторони або відтінки ввічливості:
коректність;
шанобливість, ґречність;
люб'язність;
делікатність.
Коректність - підкреслено офіційна, переважно службова й дещо
сухувата, холодна ввічливість, особливе вміння стримувати себе в будь-яких
обставинах, конфліктах.
Шанобливість, ґречність - ввічливість, яка
підкреслює повагу до людини виявляється у ставленні до літніх людей, зокрема до
жінок похилого віку.
Люб'язність - прагнення бути приємним і корисним (виявляється
в дріб'язкових послугах, уважності).
Делікатність - ввічливість у поєднанні з особливою м'якістю й
глибоким розумінням внутрішнього стану та настрою інших людей.
Другий принцип службового етикету - доцільність
дій. Сучасний службовий етикет передбачає, що все у спілкуванні має бути
поміркованими простим. Якщо ми не знаємо, як поводити себе в якійсь
нестандартній для нас ситуації, то варто керуватись принципом доцільності і
зручності. Треба пам'ятати, що зручно повинно бути не тільки нам, а й людям, з
якими ми спілкуємося. Реальне життя складне й багатогранне, і тому виникають
ситуації, що не регулюються встановленими правилами і нормами. Сучасний
службовий етикет не догматичний, він передбачає можливість вибору.
Третій принцип службового етикету - це краса, або естетична
привабливість поведінки.
Правила етикету визначаються вимогами естетики, їх логіка не
проста; «непристойно, тому що некрасиво».
Сучасний
загальний етикет та службовий етикет державної установи зорієнтовані на єдність
форми та змісту вчинків їх посадових осіб та працівників. Тому доброзичливе
ставлення до людей має бути естетично оформлене, бо будь-який вишуканий і
шляхетний за намірами вчинок може за формою виглядати непривабливо й безглуздо
або й втратити свій благородний моральний зміст.
Найбільше це виявляється в манерах, жестах, міміці.
Основним принципом поведінки з точки зору службового етикету можна
вважати глибоку повагу до інтересів та почуттів інших співпрацівників, усіх
громадян, які переступають не лише поріг державної установи місцевого
самоврядування, а й контактують у неформальній ситуації.
3. Етичні
кодекси державних службовців
У січні 1996 р. Комітет міністрів на 554-й зустрічі заступників
міністрів поставив перед GМС вимогу виробити проект (Європейського) Кодексу
поведінки державних службовців.
Робоча група GMC (багатодисциплінарну групу з питань корупції) з
адміністративного та конституційного права зустрічалася 6 разів з 1997 по 1999
роки, щоб розглянути та завершити проект зразкового кодексу поведінки. GMC
розглянув цей текст на своїй 18-й зустрічі, схвалив його у другому читанні на
19-й зустрічі і подав до Європейської комісії з юридичного співробітництва
(CDCJ) на розгляд. GMC взяв до уваги думку CDCJ та ухвалив проект рекомендацій
на своєму 20-му-пленарному засіданні. Комітет міністрів Ради Європи ухвалив
рекомендацію на своєму засіданні (Страсбург) та вирішив опублікувати пояснювальну
доповідь.
Успішна
стратегія боротьби з корупцією, повинна бути глобальною і підтримуватися усіма
зацікавленими сторонами, особливо тими, хто несе найбільшу відповідальність. Її
основами повинні бути попередження, освіта та правоохоронні дії. Кожен з цих
елементів є суттєвим, однаково важливим і таким, що доповнює інші. У цьому контексті
кодекси поведінки мають значення для всіх трьох елементів стратегії. Їх
головний внесок стосується підвищення рівня правової освіти та попередження
злочинів, але є у них також правоохоронні аспекти. Вони можуть бути ефективними
при зміні етичного клімату як у державному, так і у приватному секторах.
Враховуючи
велику кількість завдань, що їх виконує сучасна державна адміністрація,
персонал якої неоднорідний за походженням та соціальним складом, потреба у
кодифікації правил поведінки зараз більша ніж раніше, коли більш однорідний
персонал виконував подібні функції і дотримувався подібних ціннісних
орієнтацій.
Особливі статути державної служби слід брати до уваги, коли обговорюються
кодекси поведінки, зокрема, коли кодекси треба використовувати, між іншим, як
спосіб боротьби з корупцією. Державна служба вимагає чесності від державних
службовців. Вони знаходяться не лише на службі у керівництва у вузькому
розумінні, але й повинні виконувати свої обов'язки як службу суспільству з
цілому. Тому вимоги до державного службовця до деякої міри відрізняються від
вимог до найманого працівника приватного сектору.
Особливого розгляду потребують вищі щаблі цивільної служби і члени
керівних, органів , які в той же самий час можуть бути обраними представниками,
а можуть ними не бути. Ці категорії можуть вимагати особливих правил стосовно
їх чесності та інших аспектів. Треба зазначити, однак, що кодекс поведінки не
може замінити статутного права у питаннях статусу державних службовців.
Кодекси поведінки повинні бути чіткими та стислими вказівками,
якої поведінки чекає організація від своїх членів і яких ідеалів
прагне досягти.
Мета кодексу поведінки державних службовців є триєдиною:
·
характеризувати етичний клімат, що переважає у державній службі;
·
сформулювати, яких норм етичної поведінки чекають від державних
службовців;
·
роз’яснити громадськості, якої поведінки слід чекати від державних
службовців та як треба поводити себе у стосунках з ними.
Це одночасно державний документ та звертання до кожного окремого
державного службовця. Не можна вважати, що державний службовець знає, яких норм
поведінки чекають від нього, якщо йому ніколи не говорили, в чому вони полягають.
Покладання на якийсь неписаний, процес засвоєння норм у службовому оточенні є
випадковим і недостатнім. Якщо державному службовцеві належить надати звіт про
свою поведінку, то є суттєвим, щоб його було поінформовано, чого від нього
чекають і в чому його поведінка відрізняється від очікуваної. Чіткий, стислий та
доступний виклад норм, якими повинен керуватися державний службовець у своїй
діяльності, є головною вимогою.
Зразковий кодекс повинен бути придатним до того, щоб його
прийняли, зі змінами або без них, у стосунку до більшості державних службовців
положення повинні встановлювати керівні принципи і , у той же час, надавати
дорадчі відомості, достатньо конкретні для того, щоб їх використовували у
будь-якій ситуації, яка може виникнути. Як зразок для загального використання,
він може не містити детальних керівних вказівок необхідних для певних категорій
службових осіб або найманих працівників, чиї
функції або професії потребують особливої регламентації.
Кодекси поведінки не повинні бути обмежені питаннями боротьби з
корупцією. Вони повинні йти далі і сприяти встановленню високих норм етичної
поведінки. Вони повинні проголошувати загальні принципи, що охоплюють
законність, дбайливість, ефективність та ощадливість, прозорість,
конфіденційність та вміння поводитися з класифікованою інформацією, персональну
відповідальність та незалежність суджень, чесність і послідовність у співпраці
та професійне вдосконалення.
Їх керівні положення взагалі можна розподілити на такі, що
стосуються особистої чесності, і такі, що стосуються відповідальності
керівників за збереження чесності державної служби або фірми, а саме такі, що стосуються
розробки та впровадження відповідних систем функціонування, забезпечення
інформування підлеглих (також про їх обов'язки), застосування систем нагляду та
звітності та належних процедур відбору, вдосконалення кодексу поведінки та
підтримання дисципліни.
4. Етика державних службовців.
Світова практика
Державна служба є ключовим елементом
системи державного управління, від ефективного функціонування якого залежить
додержання конституційних прав і свобод громадян, послідовний і сталий розвиток
країни.
Як зазначено в Концепції адаптації
інституту державної служби в Україні до стандартів Європейського Союзу (Указ
Президента України від 05.03.2004 р. № 278/2004), з огляду на стратегічне
завдання України щодо здійснення системних перетворень реальних (внутрішніх)
передумов для вступу до Євросоюзу наближення державної служби до Ті
загальноприйнятих засад для країн - членів ЄС набуває особливо актуального
значення.
Одним із проблемних питань діючої
системи державної служби, яке потребує подальшого вирішення, є нормативне
врегулювання вимог професійної етики державних службовців. Проте не лише
визначення морально-етичних принципів службової поведінки державних службовців,
а й законодавче закріплення механізму їх запровадження і дотримання має велике
соціальне значення та є головною тенденцією сучасного розвитку державної служби
зарубіжних країн.
Незважаючи на відмінності у підходах
різних країн до формування організаційної культури державних службовців,
незмінною є її мета - забезпечити професійну діяльність службовців в інтересах
громадян і суспільства, а також запобігти можливим зловживанням владою і
порушенням закону.
Етична система державної служби США
Розвиток етичної системи державної
служби США охоплює понад два сторіччя. Етичні принципи, норми, механізми
функціонування державного управління США було запозичено з американської моделі
управління бізнесом. Відмінною ознакою американської моделі розвитку теорії
державного управління є увага до розвитку індивідуальних здібностей працівників
та економічна мотивація. У 30-х роках XX ст. на зміну поняттю "економічна
людина" було запроваджено "школу людських відносин", основними
поняттями якої стали "задоволення працею" і "моральний
вплив", а провідну роль став відігравати індивід, а не організація.
Основна ідея школи полягала в тому, що зміна системи управління неможлива без
зміни поведінки індивідів.
Американці надають дуже великого
значення питанням професійної етики державних службовців. У 1958 р. Конгрес США
прийняв резолюцію, яка ухвалила етичний кодекс для працівників федеральних
служб, а у 1989 р. - закон про реформу етичних норм. У жовтні 1990 р. президент
США посилив етичні вимоги до державних службовців виконавчим указом
"Принципи етики поведінки посадових осіб і службовців держапарату".
Основний мотив етичних вимог до державних службовців - це належне виконання
службового обов'язку, чесність і відповідальність.
Основним етичним інститутом в
адміністрації США є Комітет з урядової етики. Він виконує декілька основних
функцій: забезпечує підтримку високих етичних стандартів у середовищі державних
службовців, запобігання конфліктам інтересів і їх вирішення, підвищення
суспільної довіри до виконавчої влади, надання етичної освіти службовцям (за
даними Комітету таку освіту щороку здобувають понад 600 тис., або 50%,
державних службовців). Комітет має також право видавати "коригуючі
розпорядження стосовно окремих установ і службовців".
Крім Комітету з етики на особливу увагу
заслуговує блок адміністративно-правового захисту персоналу, зокрема Рада із
захисту системи заслуг. Вона опікується постійними федеральними службовцями з
приводу порушень принципу системи заслуг та є надзвичайно авторитетною серед
службовців. На думку дослідників, Рада є запорукою ефективності роботи
державних службовців і загалом "управлінської машини". Як уже
зазначалося, система заслуг - це система принципів добору і просування
службовців по службі на основі їх професійних і ділових якостей. Рішення Ради,
завданням якої є захист службовців від свавілля керівників, практично ніхто не
піддає сумніву. Саме існування Ради, вважають дослідники, змушує представників
вищої бюрократії дотримуватися належної службової поведінки. Державний
службовець США не відчуває себе гвинтиком бездушного механізму управління, а
свідомо бере участь у вирішенні суспільних проблем. Самодіяльність у боротьбі
за професійну честь державного службовця реалізується також засобами
Американської асоціації державних службовців, Національної організації Честі,
які провадять щорічні наукові конференції "Державна служба - як честь та
честь державної служби" та ін.
Отже, сучасна етична система державної
служби США є важливим елементом системи формування прозорого, етичного,
відповідального уряду. Вона має цілісний характер, є децентралізованою, у ній
логічно поєднано політико-правові й суто морально-етичні засоби, які сприяють
створенню умов для функціонування етичної професійної державної служби та її
вдосконалення.
Стандарти професійної етики державних
службовців країн Європи.
Професійна етика у розвинених
демократичних країнах Європи розглядається як основна мета управління людськими
ресурсами. Якщо етичні принципи проголошено, то вони мають бути нормою щоденної
практики.
Професійна етика - це прагматичний
засіб, її мета полягає в тому, щоб відмовитися від етики слухняності й віддати
перевагу професійній етиці переконання й відповідальності перед громадянами.
Досягнення такої мети потребує не так розробки нових обов'язків або перебудови організації
з використанням адміністративно-правових засобів, як створення державним
службовцям належних умов праці.
Комітет Міністрів Ради Європи схвалив
і рекомендував для прийняття країнами - членами Ради Європи зразок Кодексу
поведінки державних службовців. У цьому Кодексі відсутні принципи щодо
професіоналізму державних службовців, адже кваліфіковану працю мають виконувати
лише професійно підготовлені особи.
Прийняття етичного кодексу можна
розглядати як один із способів подолання бюрократизму та корупції. Кодекс
визначає стандарти чесності та поведінки, яких мають дотримуватися державні
службовці, загальні принципи, що окреслюють етичні межі службової діяльності,
норми і правила реалізації цих принципів.
Запропонований Комітетом зразок
Кодексу поведінки державних службовців сприяв прийняттю національних кодексів,
створенню спеціальних державних інституцій з проблем етики, запровадженню
навчання тощо.
Великобританія
Центральна ідея етичного врядування в
Європі цілком відповідає підходу, який реалізується у США. Однак це не означає,
що способи її реалізації є ідентичними. Найближчою до системи США є етична
система Великобританії.
Дослідники Британської державної
служби відзначають, що їй притаманні висока корпоративна етика, сувора
відповідність кодексу адміністративної моралі. Існує думка, що високі моральні
якості державних службовців завжди були предметом особливої гордості британців.
Британського державного службовця характеризують висока самодисципліна,
чесність, моральність, турбота про "суспільний гаманець", професійна
честь, прагнення завжди знайти найкраще рішення.
Громадянська служба і сьогодні
розглядається у Великобританії як "почесний обов'язок шляхетних
людей", як знак довіри до них з боку "корони" і суспільства.
Поведінка "слуг корони" регламентується етичним Кодексом державного
службовця. У світовій практиці немає аналога цього документа. Його своєрідність
полягає в тому, що він, з одного боку, регламентує етику професійної діяльності
службовців починаючи від надання послуг населенню до політичних консультацій
міністрам, з іншого - визнає взаємні обов'язки службовців і міністрів. Тому він
складається з двох частин: вимог до службової діяльності міністрів та вимог до
решти службовців.
Принципи відкритості та
відповідальності "нової" державної служби Великобританії з 1991 р.
стали утверджуватися через десятирічну державну програму "Громадянська
хартія". Метою програми є досягнення найвищих можливих .стандартів
діяльності в інтересах тих, хто користується державними послугами у Великій Британії.
Хартією було встановлено стандарти державних послуг у 40 галузях (у тому числі
у сфері оподаткування). Для виявлення і запозичення кращого досвіду надання
державних послуг, а також підвищення відповідальності державних установ за
задоволення потреб споживачів у 1992 р. Кабінетом Міністрів було введено
загальнонаціональну премію "Знак хартії". Загалом діяльність
"Громадянської хартії" сприяла кращому розумінню населенням своїх
прав під час отримання державних послуг, а також створила передумови для зміни
психології та культури самих державних службовців.
Етика доповнюється законом як засобом
зовнішнього примусу. Етика державного службовця - це не стан, якого повинні
досягнути службовці, а безперервний процес етичного самовдосконалення. Етику
слід розглядати не як набір рецептів, а як допоміжний засіб у визначенні цілей
державного управління і способів їх досягнення на державній службі.
У 1994 р. за наказом прем'єр-міністра
Великобританії було створено як постійний інститут Комітет з проблем стандартів
у суспільному житті, завданням якого стало вивчення стандартів поведінки та
роботи всіх державних службовців, у тому числі стандартів їх фінансової та
комерційної діяльності.
Франція
У Франції, як і в більшості країн
Європи, етика державного службовця означає, насамперед, повагу до закону. Як і
у Великобританії, вирішальною в успішному реформуванні державної служби визнано
моральну мотивацію - свідоме ставлення державних службовців до реформ як до
особистих цілей.
Ще в 70-ті роки XX ст. в законодавстві
Франції про державну службу серед обов'язків державного службовця було
регламентовано дотримання ряду принципів і правил службової поведінки. У 90-ті
роки склалася об'єктивна потреба реформування державної служби у зв'язку зі
зниженням її авторитету, виникненням нових комплексних завдань. Підвищена увага
стала приділятися не лише законодавчому закріпленню правил службової поведінки,
а й їх реалізації.
У 1991 р. було створено низку органів,
зобов'язаних спостерігати, розкривати і відстежувати серйозні порушення правил
службової поведінки державних службовців та доводити за необхідності відповідну
інформацію про це до прокуратури й інших органів (Центральний департамент по
запобіганню корупції, Міжвідомча комісія з розслідування контрактів, що
укладаються службовцями, Вища рада з етики в національній поліції).
Важливим напрямом адміністративної
реформи є також підготовка державних службовців з менеджменту, який пов'язує
утвердження нового підходу до їх професійної етики з формуванням "нової
управлінської культури". Такий підхід до вирішення проблеми було зумовлено
двома основними припущеннями:
не можна змінити організацію без
зацікавленості вищого керівництва;
менеджмент людських ресурсів повинен
перестати бути виключною сферою компетенції фахівців у цій галузі й має стати
одним із функціональних обов'язків кожного керівника.
Російський досвід
З різних причин реформа державної
служби, особливо виконавчої влади, значно відстає від реформ в багатьох інших
напрямах. Втратили силу колишні норми адміністративної моралі, нехай далекі від
досконалості, але все ж вони якось регулювали поведінку державних службовців і
ставали на заваді бюрократичним зловживанням. На місці цих норм виник моральний
вакуум з притаманною йому вседозволеністю та корупцією.
Тому основний акцент у реформуванні
державної служби Росії робиться не на структурному, а на кадровому аспекті
вдосконалення. Процес реформування - справа не одного року і залежить від низки
факторів, у тому числі політичного характеру.
У нормативно-правових актах і в спеціальній
літературі наводиться загальний перелік вимог, рис і якостей, які зумовлюють і
характеризують етичну поведінку державного службовця. Проте завдання щодо їх
практичного втілення залишається невирішеним у теорії та методології державного
управління.
Підходи до реалізації етичних вимог та
розробки механізмів її практичного формування - в єдності індивідуального й
суспільного компонентів.
Аналіз етики державних службовців США,
Великобританії, Франції та Росії свідчить: незважаючи на відмінності у підходах
до формування комплексної системи норм і способів функціонування етики
державних службовців, незмінною є її мета - забезпечити професійну діяльність
службовців в інтересах громадян і суспільства, а також запобігти можливим
зловживанням владою і порушенням закону.
Професійну етику не можна запровадити
авторитарними методами. До цього процесу потрібно залучати самих державних
службовців. Продуктивним є лише двосторонній спосіб її запровадження: з одного
боку, потрібно усвідомлення ролі професійної етики як основи професійної
культури, колективне вироблення її цінностей і норм кожним службовцем, а з
іншого - політична воля з належним формальним забезпеченням професійної етики
як робочого інструменту державної служби.
Суспільні цінності відіграють особливу
роль у поведінці державного службовця. Вони формують своєрідну систему
координат, у просторі якої відбувається орієнтація його поведінки. У
професійній етиці державних службовців суспільна цінність може називатися
"Батьківщина", "нація". Потрібна практична реалізація в
суспільній діяльності й відносинах єдності двох цінностей - Людини і
Батьківщини. Батьківщина - це не абстракція, не самоціль, а живий організм,
який забезпечує повагу гідності людини, розкриття і сприйняття інтересів
кожного і є осередком, в якому кожна особистість почуває себе захищеною,
потрібною і належно оціненою.
Висновок
Таким чином, етика
державного службовця - це система норм поведінки, порядок дій і правил, взаємин
і принципів у державно-службових відносинах, що є сукупністю найбільш
придатних, глибоко усвідомлених і конкретизованих норм загальнолюдської моралі,
властивих даному суспільству.
Етика
державно-службових відносин у широкому значенні є практично-виховною і
регульованою чинністю.
Відтак проблема
професійної етики державного службовця пов'язана з тим, що його діяльність
повинна відповідати не тільки Конституції України, чинному законодавству, а й
моральним принципам і нормам.
При цьому етичний
кодекс, яким державні службовці мають керуватися, не просто спирається на
загальноприйняту мораль, але й конкретизує її вимоги відповідно специфіки
службової діяльності, неординарних обов'язків і повноважень, що покладаються на
них.
У цьому й полягає сутність етики
державного службовця.
Список використаної літератури
1.
Все про етикет. Про норми поведінки. –
Ростов-на-Дону, 2002.
2.
Дробницкий О.Г. Понятие морали. – М.: Наука, 1994.
3.
Методичні рекомендації до проведення занять у
системі підвищення кваліфікації державних службовців. – К., 1997.
4.
Методичні матеріали до написання випускної роботи.
Випуск №10. Серія “Навчально-методичні матеріали”. – Івано-Франківськ, 2006.
5.
Мицич П. Как проводить деловые беседы. – М.:
Экономика, 1987.
6.
Николаев В.И. Этикет и мы. – М., 2003.
7.
Опалев А.В. Умение обращаться с людьми. Этикет
делового человека. - М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1996.
8.
Пост Э. Этикет. - М.: «Наука», 1996.
9.
Протасова Н.Г. Теоретичні основи навчання державних
службовців у системі підготовки та підвищення кваліфікації. Навчальний
посібник. – К., 2000.
10.
Психология и этика делового общения. (Учебн.
пособие под общ. ред. В.Н. Лавриненко). - М.: ЮНИТИ, 1997.
11.
Соловьев Э.Я. Современный этикет. Деловой протокол.
- М.: Ось-89, 1998.
12.
Уткин Э.А. Деловая этика. – М.: Изд-во «Зерцало»,
1988.
13.
Формановская Н.И. Вы сказали: «Здравствуйте».
Речевой этикет в нашем общении. - М., 1983
14.
Фрюминг Р., Лаком Ж. Взаимодействие ради
результата: практикум делового общения. - Ростов/Д: Феникс, М.: Зевс, 1997
15.
Холопова Т.И., Лебедева М.М. Протокол и этикет для
деловых людей. - М.: «Анкил» Инфа-ли, 1994.
16.
Чиненный А.И., Стоян Т.А. Этикет на все случаи
жизни. - М.: Гном-пресс, 1997.
17.
Шейнов В.П. Психология и этика делового контакта, -
Минск: Амалфея, 1997.
| 
