Большая коллекция рефератов

No Image
No Image

Счетчики

Реклама

No Image

Ділове спілкування

Ділове спілкування

План


Вступ

1.      Загальна характеристика офіційно-ділового стилю

2.      Культура ділової мови

Висновки

Перелік використаної літератури


Вступ


Самий масовий вид спілкування людей у соціумі (суспільстві) - ділове спілкування. Без нього важко обійтися в сфері економічних, правових, дипломатичних, комерційних, адміністративних відносин. Уміння успішно вести ділові переговори, грамотно й правильно скласти діловий папір і багато чого іншого в цей час стало невід'ємною частиною професійної культури людини: менеджера, керівника будь-якого рівня, референта, службовця. Для досягнення високої результативності практично в будь-якому виді комерційної діяльності необхідно володіти певним набором відомостей, знань, подань про правила, форми й методи ведення підприємницької справи, про принципи ділового спілкування.

Культура ділового спілкування сприяє встановленню й розвитку відносин співробітництва й партнерства між колегами, керівниками й підлеглими, партнерами й конкурентами, багато в чому визначаючи їх (відносин) ефективність: чи будуть ці відносини успішно реалізовуватися в інтересах партнерів або ж стануть малозмістовними, неефективними, а те й зовсім припиняться, якщо партнери не знайдуть взаєморозуміння.


1. Загальна характеристика офіційно-ділового стилю


Діловий стиль - це сукупність язикових засобів, функція яких - обслуговування сфери офіційно-ділових відносин, тобто відносин, що виникають між органами держави, між організаціями або усередині них, між організаціями й приватними особами в процесі їх виробничої, господарської, юридичної діяльності. Таким чином, сфера застосування ділової мови може бути в принципі представлена як широка мережа актуальних офіційно-ділових ситуацій і як набір відповідних жанрів документів. Із цього можуть бути виведені як мінімум п'ять наслідків.

1. Широта цієї сфери дозволяє розрізняти щонайменше три підстиля (різновиди) ділового стилю: 1) власно офіційно-діловий (канцелярський, як його часто йменують), 2) юридичний (мова законів і указів) і 3) дипломатичний. При ряді розходжень ці підстилі близькі один до одного за своїми основними характеристиками. (Офіційно-ділові й дипломатичні документи зближає те, що вони орієнтовані на досягнення домовленості між двома сторонами або на формулювання позицій сторін, при особливо “етикетній” природі дипломатичних формул; на відміну від них для “мови законів” характерне прагнення до перерахування умов і обставин, що тягнуть за собою юридичну відповідальність.

По масштабах свого поширення й проникнення в мовну практику будь-якої діяльності офіційно-ділова мова в найбільшій мері торкається маси мовців.

2. Співвідношення “офіційно-ділова ситуація - відповідний жанр документа” означає, що зміст документа покриває безліч реальних ділових обставин, відповідаючи не окремій обставині, а цілому їхньому типу - ситуації. Внаслідок цього форма й мова документів в офіційно-діловому стилі виступають як стандартизовані (відповідному єдиному зразку), і сама вимога стандартизації пронизують всю сферу ділової мови.

3. У сфері ділової мови ми маємо справу з документом, тобто з діловим папером, що володіє юридичною чинністю, і сам цей факт обумовлює письмовий характер реалізації язикових засобів офіційно-ділового стилю. У той же час сугубо письмовий характер ділового документа не може не впливати на його мову: письмова мова - мова у відсутності співрозмовника, що вимагає розгорнення й повноти викладу, тому що “ситуація повинна бути відновлена у всіх подробицях, щоб зробитися зрозумілої співрозмовникові (= читаючий)” .

4. У лінгвістиці прийнято протиставляти два типи текстів: інформативний (науковий, діловий) і експресивний (публіцистичний, художній). Приналежність ділової мови до першого типу пояснює деякі її особливості, і насамперед - її стилістичний характер. Граничне інформативне призначення ділового тексту знаходить своє відбиття в прагненні пишучі до максимально строгого й стриманого характеру викладу, а тим самим і в прагненні до використання стилістично нейтральних і/або книжкових елементів. Це, у свою чергу, виключає можливість уживання в текстах ділової мови експресивно й емоційно пофарбованих язикових засобів (наприклад, розмовно-просторічної лексики або вигуків), образних засобів або слів, уживаних у переносному значенні, - все це суперечило б вимозі точності ділової мови. Наприклад, у розповіді Чехова “Знак оклику”, де чиновник, перебираючи в пам'яті розділові знаки, які він використовував протягом 40 років служби в паперах, що проходили через його руки, не може пригадати, у якому ж випадку варто ставити в них знак оклику!

5. Сказане визначає й вимога однозначності, характерне для ділової мови. (Відзначимо в цьому плані розходження між науковою й діловою мовою: у першої однозначність необхідна, а в другий просто неприпустима неоднозначність). Ця вимога визначає використання в діловій мові термінів або термінізированих (близьких до однозначного) спеціальних засобів мови (ясно, що ця тенденція органічно пов'язана з юридичною чинністю документа, що не терпить двозначності); такі, наприклад: постанова, резолюція - у канцелярському підстилі, позивач, відповідач - у юридичному підстилі, свідчити кому-небудь свою глибоку повагу - у дипломатичному. Не випадково дослідники відзначають, що “Професійні ідіоми, що склалися в діловій письмовій мові, виконують ту ж функцію, що й терміни в науковій мові”. З тої ж причині характерне прагнення не вживати в ділових текстах особисто-вказівні займенники він(вона, воно, вони), оскільки їхнє використання в контексті - при наявності в ньому більше одного іменника того ж роду - може суперечити вимогам точності і ясності викладу.

Вимогою логічності й аргументованості викладу в області синтаксису ділової мови пояснюється розмаїття складних конструкцій. Мається на увазі більша вживаність складнопідрядних речень із союзами, що передають логічні відносини (придаткові причини, наслідки, умови), продуктивність усякого роду уточнень у тексті (маються на увазі також й дієприкметникові обороти, вставні конструкції), диференціація значеннєвих відносин за допомогою складних союзів (типу внаслідок того що) і приводів (типу на предмет чого).

Перераховані відмітні язикові риси ділового стилю (стилістичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні) органічно вписуються в письмову сферу вживання цього стилю, у властиві йому жанри документації. Але не тільки це становить особливості норм офіційно-ділового (канцелярського) підстилю.

 

2. Культура ділового спілкування


"Бізнес - це вміння спілкуватися з людьми", "єдиний спосіб набудовувати людей на енергійну діяльність - це спілкування з ними", - уважають щирі керівники, підприємці. Сучасна людина повинна у цьому зв'язку володіти наукою ділових відносин, уміти встановлювати й підтримувати цивілізовані відносини з людьми, переборювати протиріччя, дозволяти конфлікти, брати на себе якщо буде потреба роль посередника, повинен уміти обертати свою діяльність у благо інших людей, а також своєї роботи, своєї справи.

Специфічною особливістю ділового спілкування є його регламентованість, тобто підпорядкованість установленим правилам і обмеженням. Ці правила визначаються типом ділового спілкування, формою, ступенем офіційності, конкретними цілями й завданнями, які коштують перед що спілкуються, а також національно-культурними традиціями й нормами поводження.

Вони фіксуються, оформляються у вигляді протоколу (ділового, дипломатичного), існують у вигляді загальноприйнятих норм соціального поводження, у вигляді етикетних вимог, обмежень тимчасових рамок спілкування.

Залежно від різних ознак ділове спілкування ділиться:

·              на усне - письмове (з погляду форми мови);

·              діалогічне - монологічне (з погляду односпрямованості / двоспрямованості мови між мовцем і слухаючим);

·              міжособистісне - публічне (з погляду кількості учасників);

·              безпосереднє - опосередковане (з погляду відсутності / наявності апарата, що опосередковує);

·              контактне - дистанційне (з погляду положення комунікантів у просторі).

Всі перераховані фактори ділового спілкування формують характерні риси ділової мови. Так, якщо ділова письмова мова має книжкове фарбування: "Орендар зобов'язується нести повну відповідальність за всі збитки, які він може заподіювати Орендодавцеві внаслідок використання наданих площ не по прямому призначенню відповідно до справжнього договору ...", - те ділове усне мовлення вбирає особливості різних стилів, у тому числі розмовного: "Шановні добродії! Я хотів би представити на ваш суд доповідь за назвою "Банківські операції із цінними паперами в Росії". Скажу відразу: "Гроші повинні працювати! Постараюся привести ряд доводів...".

Монолог у діловому спілкуванні являє собою тривале висловлення однієї особи. Він відносно безперервний, послідовний і логічний, володіє відносної завершеністю, складний за структурою.

Діалог призначений для взаємодії між двома або декількома співрозмовниками, причому в обміні інформацією мовні партнери можуть мінятися ролями. Діалог спонтанний (як правило, не може бути заздалегідь спланований), еліптичний (фрази більше згорнуті, короткі, чим у монолозі), експресивний.

Дистантне, опосередковане спілкування (телефонна розмова, поштове й факсове відправлення, пейджинговий зв'язок і т.п.) відрізняється від контактного, безпосереднього підвищеною увагою до інтонаційного малюнка мови (усне спілкування), стислістю й регламентованістю, неможливістю використання жестикуляції й наочних предметів як носії інформації.

Ділове спілкування являє собою широкий діапазон жанрових різновидів письмового й усного спілкування.

Письмова ділова мова, у якій реалізуються діалогічні відносини, представлена всіма видами ділових листів, документами, що фіксують соціально-правові відносини - контрактами (договорами), угодами й всіма типами супутніх документів.

Усна ділова мова, у якій реалізується діалогічні відносини, представлена жанрами ділових переговорів, зустрічей, консультацій і т.п.

Наради, збори являють собою особливий тип протокольного спілкування, у якому, як правило, представлена монологічна ділова мова, що не тільки має письмову природу, але й існуюча відразу у двох формах - усної й письмової.

Реклама, світське спілкування. Сьогодні рамки ділового спілкування розширюються. Реклама, світське спілкування стають невід'ємною складовою ділового спілкування. Успіх перед-прийняття, справи сьогодні багато в чому залежить від уміння представити свої позиції в найбільш вигідному світлі, зацікавити потенційного партнера, створити сприятливе враження. Тому, крім монологічної мови, що читається, у практику ділового спілкування усе активніше входить підготовлена, але монологічна мова, що не читається, (презентаційна мова, урочиста мова, вступне слово на різних зустрічах), вітальні листи, етикетні тости.

Володіння всіма перерахованими жанрами ділового спілкування входить у професійну компетенцію сучасного керівника, менеджера.

Якщо в письмовій діловій мові строгий лексичний вибір забезпечується завдяки специфіці письмових стандартних мовних засобів, то в усній діловій мові такого строгого лексичного відбору немає. По-перше, тому що терміни, специфічні книжкові обороти, розгорнуті номенклатурні знаки й повні найменування в усному мовленні зустрічаються рідко. У діловому усному мовленні виникає система дублювання книжкової лексики й термінології, використовуваних у документах.

Основу усної ділової мови становить нейтральна міжстильова лексика, значна частина якої представлена словами із вказівним значенням (там, тут, геть, от, туди, так) і дієслівними лексемами зі значенням дії (перекинути, здати, віднести, міняти, продати, зробити, показати) і говоріння (сказати, говорити, повторювати, відповідати, запитувати). Наслідком спонтанності є активне використання в усному мовленні незнаменної лексики: часток і вигуків: е-е, мм, гм, ну, от, навіть, тільки; вступних і увідно-модальних слів: мабуть, може бути, може, цілком ймовірно, безсумнівно, напевно, значить; нерозкладних десемантизованих виражень: начебто того, по суті справи, якщо сказати відверто, насправді й т.п.

 Всі ці шари лексики становлять сублексикон усної ділової мови, але повинні використовуватися у зв'язку з особливостями ситуації.

Ситуація ділового спілкування може бути:

- строго офіційної (протокольні види ділового спілкування),

- офіційної ( ділове спілкування контрагентів у робочій обстановці, що не протоколюється),

- неофіційної (ділове спілкування в робочій і в неробочій обстановці).

Перший і другий тип офіційного спілкування припускає підвищену строгість у виборі лексики. В офіційному спілкуванні зовсім недоречне вживання жаргонно-професійної лексики. Складність часом полягає в тім, що мовці не віддають собі звіту в стилістичному фарбуванні використовуваних слів. Для людей з недостатньо високим рівнем мовної культури слова: "наїхати", "кинути", "розбирання", "свавілля", "бабки" - це нормальна лексика, позбавлене якої-небудь специфіки.

Неприпустимо в офіційній обстановці використовувати так звані слова-диффузи. Таке, наприклад, що ввійшло в широке вживання з молодіжного жаргону слово "крутий" - калька з англійського сленгизму tough. Такі слова ще називають словами-губками за те, що вони усмоктують значення ситуації, практично не маючи власного. Наприклад: От ця музика / тягнеться / з підписанням договорів / уже два місяці. Слово "музика" у даному контексті має значення "залицяльник". Воно усмоктує ситуативне значення, оскільки в значній мірі втрачає власне. Сферою активного використання слів-диффузів є розмовно-побутова мова. Вони доречні при спілкуванні із близькими людьми в домашній обстановці, але не відповідають комунікативним запитам офіційного ділового спілкування.


Висновки


Діловий стиль - це сукупність язикових засобів, функція яких - обслуговування сфери офіційно-ділових відносин, тобто відносин, що виникають між органами держави, між організаціями або усередині них, між організаціями й приватними особами в процесі їх виробничої, господарської, юридичної діяльності. Таким чином, сфера застосування ділової мови може бути в принципі представлена як широка мережа актуальних офіційно-ділових ситуацій і як набір відповідних жанрів документів.

Специфічною особливістю ділового спілкування є його регламентованість, тобто підпорядкованість установленим правилам і обмеженням. Ці правила визначаються типом ділового спілкування, формою, ступенем офіційності, конкретними цілями й завданнями, які коштують перед що спілкуються, а також національно-культурними традиціями й нормами поводження.

Сучасна людина повинна володіти наукою ділових відносин, уміти встановлювати й підтримувати цивілізовані відносини з людьми, переборювати протиріччя, дозволяти конфлікти, брати на себе якщо буде потреба роль посередника, повинен уміти обертати свою діяльність у благо інших людей, а також своєї роботи, своєї справи.


Перелік використаної літератури


1.      Бабик С.П., Михно І.Л., Пустовіт Л.О., Сюта Г.М. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів. - К., 1997.

2.      Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів, 1990.

3.      Бойко М.Д., Співак В.М., Хазін М.А. Цивільно-правові документи (за ред. В.Д. Гвоздецького). - К., 1996.

4.      Ганич Д.І., Олійник І.С. Російсько-український словник. - К., 1980.

5.      Ділові папери. Український центр духовної культури. - К., 1996.

6.      Коваль А.П. Культура ділового мовлення: писемне та усне ділове спілкування. - К., 1972.

7.      Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. - К., 1976.

8.      Короткий словник бізнесмена (українською та угорською мовами). - Ужгород, 1994.

9.      Лещак О., Міляновський Е., Вернигор Л. Ділове українське мовлення. - Тернопіль, 1995.



No Image
No Image No Image No Image


Опросы

Оцените наш сайт?

Кто на сайте?

Сейчас на сайте находятся:
345 гостей
No Image
Все права защищены © 2010
No Image